?

Log in

No account? Create an account

Минув тиждень зі штурму Майдану в ніч на 19 лютого - а таке враження, що кілька місяців. Гадаю, мені варто записати події того дня, доки деталі не стерлися з пам’яті - а вони вже стираються, так що поспішатиму.


Перша частина - нудна і нецікава, пишу її просто, щоб все було послідовно.

18 числа я вийшов на роботу, на розі Інститутської і Липської. Внутрішні війська, що стояли за Камазами на Липській (моє вікно дивилося якраз на них), зранку були приведені в повну готовність, кількість їх збільшилася від двох десятків чергових до десь пари сотень, один ряд позаду стояв з травматичними рушницями; одразу під Камазами проклали дріт.

З Грушевського долунали вибухи, певно, світлошумових гранат, і постріли.

Потім по Інститутській пробігли ВВшники, а за ними прийшов натовп. На Шовковичній зав’язався бій; основний натовп на Липській трохи поштовхався навколо Камазів і пройшов далі, в бік Кріпосного - там ніби ВВ залишили Камази і відійшли до Маріїнського. Кілька разів в обидва боки через Камази літали пляшки (добре, пляшки тільки тільки в ВВшників) і каміння, хтось намагався розмовляти, але переважно було тихо. Об 11 годині сказали жінкам залишити приміщення. Позиційні бії на Шовковичній і Грушевського не вщухали.

О 13-00 наказали зібратися тим, хто ще лишився, в холі - і тут на вулиці почався рух. Підбіг “беркут” з Кловської, натовп втік в бік Кріпосного. Кілька людей намагалися кидати каміння, але абсолютна більшість просто тікала. Гранати рвалися просто на вулиці. Тільки біля 14-00, коли стихло, вирішили виходити і йти до Кловської. На Інститутській біля Шовковичної і Кріпосного стояли кордони “беркута”, з того боку - люди. Ми пішли Липською. На Липській і Пилипа Орлика був натовп “тітушок” (чи то пак “організмів”, принаймні, вони були явно старші і суворіші за звичайну “гопоту”), в касках, зі щитами і обрізами металевими труб, але нас не чіпали.

Оскільки я в той день обіцяв знайомій допомогти її літнім батькам, то вирішив (совість вимагає пояснення власного боягузтва), що все одно все повернеться на барикади, а в бою користі від мене жодної, і я поїхав на Оболонь… і поки я там був, зупинили метро. Вибирався я до свого дому три години крізь суцільні пробки (деінде такі пробки можна було розрулити одному-двом ДАІшникам, але їх не було) і пішки в обхід тих пробок. Доки дістався, була вже дев’ята; я почитав новини - і побачив, що барикади взято. Мерзене почуття тваринного страху (вибачте за пафос, але я реально не знаю, як це сказати іншими словами) казало, що треба лишитися вдома, що на Майдані і без мене вистачить людей, що в мене родина, яку хтось має захищати… але я раптом зрозумів, що просто не зможу потім пояснити своїй доньці, чому ми живемо в другій Білорусі, і захищати її - її подальше життя тут, в Україні - я маю саме зараз, на Майдані. Швиденько поїв, поцілував рідних - і поїхав.


Частина друга. Майдан.

Біля 22-30 я був на Великій Васильківській; третина тролейбуса (5 чоловіків) теж їхала на Майдан. Повз нас з Рогнідинської в бік Толстого пробігли тітушки, десь сотня, знову з металевими дринами. З Майдану лунали вибухи, ми пішли туди.

Далі, боюся, послідовність подій трохи затьмарюється - все було дуже напружено, і значення має вже не послідовність, а сила враження. Намагатимусь дотриматися хронологічної послідовності, але можу сильно помилитися.

Коли я прийшов, зі сцени читали “Я утверждаюсь” Тичини. В купі з вибухами на передовій це було сюреалістично. Втім, досить швидко зі сцени почали давати конкретні команди - розібрати будиночки на дошки; це було зроблено з неймовірною швидкістю.

На сцені майже не було політиків - Тягнибок виступав, Турчинов (в нього поцілили прямо на сцені чи то уламком, чи то пластиком; як я почув, намагалися принести ноші, але потім, здається, сказали, що не треба). Більше політиків на сцені я не пам’ятаю, був Ніщук і священники.

Молилися довго і багато; католики читали Святий Розарій, під ранок звучало "З нами Бог", постійно Отче Наш, Вірую…

Раз на годину чи десь так співали державний гімн з другим куплетом (“Станем, браття, в бій кривавий…”) під коментарі Ніщука, що “ми маємо стати в кривавий бій”... Взагалі, Ніщук мене дратував, але він, на відміну від політиків, там лишився на всю ніч.

Десь на початку ночі “беркут” прорвав оборону під статуями засновників Києва; я не бачив, але це оголосили зі сцени, і раптом я спершу побачив, що люди йдуть - ще не біжать, але вже йдуть - звідти, в бік поштамту, а потім зрозумів, що і сам йду разом з ними і цей рух прискорювався, і я не міг зорієнтуватися - чи повертатися, чи тікати, і тут Ніщук почав кричати: “куди ви? Зустрічайте їх обличчями, не повертайтеся спинами!”. Люди зупинилися, і більше такого не було.

Кілька разів за ніч я опинявся в ланцюжку, ми передавали розбиту бруківку на передову. Несподіваний (і, сподіваюся, непотрібний) досвід: якщо попереду затримка з передачею, можна робити локальний запас каміння, а коли затримка позаду, то розбирати цей запас і передавати, така собі буферизація. І ще - якщо стояти в ланцюжку обличчями через одного в різні боки, передавати стає значно зручніше.

Один раз під час цього в нас влучили пластиковим шротом, в голови мені і ще двом хлопцям; хвилин за 20 потому я помітив, що скроню розбито до крові, і зайшов до медпункту, хлопець посвітив ліхтариком, сказав, що нічого там не бачить, але про всяк випадок заллє хлоргексидином чи якось так. Тільки за 4 дні я знайшов в струпі на скроні міліметрову кульку. Так, і “лента за лентою” - ідеальна пісня для таких ланцюжків.

Палав Будинок Профспілок; Ніщук звинувачував у підпалі “беркут”. Виявилося, що на найвищому, дев’ятому поверсі лишилися чотири дівчини з Espresso.tv, вони світили ліхтариками з вікон. Пожежна приїхала майже за годину, довго шукала воду і місце, щоб стати; було реально страшно за дівчат, і це допомагало забути власний страх. Коли їх нарешті витягли, Майдан вибухнув криками “дякуємо!”.

“Беркут” розгорнув під Жовтневим палацом два прожектори; Ніщук щось кричав про нацистів і концтабір, хоча у мене значно сильніші асоціації були з Володарем Перснів. Другий прожектор поставили так, що в диму була видна тінь розп’яття (пам’яті жертв репресій, його колись активістки Фемен спиляли). Намагалися сліпити людей.

Кілька разів їм вдавалося загасити вогонь водометами і міліцейська “черепаха” йшла в атаку; кожного разу їх зустрічав град каміння і пляшок з коктейлем Молотова. Після однієї з атак захопили кількох міліціонерів; зі сцени закликали не бити їх, дотримуватися чого завгодно - гаазької і женевської конвенцій (незрозуміло, яких саме), закону Божого - тільки не українського законодавства :). Потім оголосили, що їх відправили до лікарні МВС.

Навколо Майдану, мабуть, на півкілометра розтягли все, що могло горіти і не мало безпосередньої цінності - сміттярники, будівельні паркани і містки - і постягали до барикад. Я ще з одним хлопцем притягнув якісь старі розламані двері зі звалища; тоді я опинився найближче до лінії фронту під стелою. Там було справжнє пекло - нові російські світлошумові гранати підкидали охоплені полум’ям дошки з вогнищ метрів на п’ять в повітря, від вибухів, здавалося, стінки шлунку пляскали одна об одну. З першого ряду відводили контужених, оглухлих і осліплих від цих вибухів.

Зі сцени постійно просили замінити хлопців зі щитами на передовій. Мені досі соромно до сліз, що я тоді злякався і не замінив нікого з них. Вони урятували мене - і всіх нас.

Після сьомої активність “беркуту” знизилася і почали підходити люди; як підійшли львів’яни, я пропустив, я так розумію, це було, коли я бігав за дошками, але було вже зрозуміло, що Майдан - скривавлений, випалений, втомлений і оглухлий - стоїть і стоятиме. Ніч скінчилася, і я пішов додому.

Угода з диAVALом

Вирішив я собі зарплатну картку оформити. Серйозно - ХХІ століття за вікном, а я досі з кешем ходжу. Взяв в бухгалтерії документи, сів почитати... Мама моя рідна! Перший ж документ має назву "згода на розкриття банківської таємниці, обробку персональних даних та іншої конфіденційної інформації". Ну, припустимо, в деяких випадках банк має право розкривати банківську таємницю і т.д., а обробляти персональні дані й поготів. Ну то нехай, але вже напружує, правда? Читаю далі (курсив - текст "згоди", жирне - моє):

Я надаю ... «Райффайзен Банк Аваль» (надалі  –  Банк) згоду на здійснення без обмежень будь-яких дій щодо обробки моїх персональних даних з метою:
...
-  направлення мені інформаційних, рекламних повідомлень та пропозицій щодо послуг Банку, його партнерів, для моєї участі в програмах Банку та його партнерів;
-  виконання інших повноважень, функцій, обов’язків Банку, що не суперечать законодавству України та укладеним договорам.

По-перше, чому це раптом без обмежень, якщо далі сказано "з метою"? А якщо банк буде обробляти дані з іншою метою - то чи це суперечитиме цій згоді, там же сказано "без обмежень"?
По-друге, я не хочу отримувати спам навіть від Авалю, не те, що від "партнерів банку" (хто це такі - в умові не сказано, гадаю, це можна перекласти як "будь-хто").
По-третє, якого біса там якісь інші "повноваження, що не суперечать укладеним договорам"? Повновження і т.д.,  які випливають з договорів між банком і мною - так, безумовно; але тут же не сказано, хто буде сторонами договору. Укладе Аваль угоду з "Роги й копита лтд." угоду - і що, може обробляти мої персональні дані для них (скажімо, надати статистику частоти мого прізвища серед клієнтів)? Я вже не кажу, що "випливає" і "не суперечить" - різні речі.

Банк уповноважується... змінювати/доповнювати мої персональні дані за інформацією третіх осіб.
Вже вимальовується відповідь з банку: "за інформацією Васі Пупкіна вас звуть Вася Пупкін, і ваші гроші переведені на інший рахунок Васі Пупкіна". Нєнуашо, лох підписав, що так можна - значить, так можна.

я надаю Банку згоду поширювати мої персональні дані, здійснювати їх передачу третім особам... зокрема:
для забезпечення виконання третіми особами своїх функцій..

Клас. Надає банк Васі Пупкіну мої персональні дані. Я питаю: а чому віддали? Банк: а йому начальник дав завдання, це його функція збирати персональні дані клієнтів, ви ж згоду надали.

(Взагалі пісня)Погоджуюсь із тим, що мої заперечення щодо обробки Банком моїх персональних даних не позбавляють Банк права на обробку моїх персональних даних в межах та обсягах, визначених
цією Згодою та законодавством України, та є підставою для припинення надання Банком послуг за укладеними договорами.


Уявіть: телефонують вам о 3-й ночі, кажуть "ми партнери Авалю, маємо для вас вигідну пропозицію - 201 кілограм картоплі за ціною 200". Ви їм відповідаєте: "ідіть в (censored) і забудьте про моє існування, викресліть зі списків і видаліть з бази!", а вранці виявляється, що всі ваші картки заблоковані - бо ви надали підставу для припинення послуг. Але вам все одно продовжують дзвонити з пропозицією картоплі - бо права в банку лишилися.

Коротше - хай ідуть в дупу, доки писати договори не навчаться.

Сам документ

Ідеальне соціалістичне суспільство (тобто якщо всі будуть соціалістами) виглядає так: невеликі групи (одинак не виживе) мисливців та збирачів, утримувані волею і силою ватажка, який розподіляє ресурси всередині групи, кожна з яких вважає себе єдино правильним центром всесвіту. Будь-яке виробництво негайно притягує увагу сусідів, які прибігають віднімати і справедливо розподіляти.

Ідеальне ліберальне суспільство (тобто якщо всі будуть лібералами-лібертаріанцями) виглядає так: невеликі групи (одинак не виживе) мисливців та збирачів, утримувані волею і силою ватажка, який розподіляє ресурси всередині групи, кожна з яких вважає себе єдино правильним центром всесвіту. Будь-яке виробництво негайно притягує увагу сусідів, які прибігають конкурувати за новостворені ресурси.

Ідеальне націоналістичне суспільство (тобто якщо всі будуть націоналістами) виглядає так: невеликі групи (одинак не виживе) мисливців та збирачів, утримувані волею і силою ватажка, який розподіляє ресурси всередині групи, кожна з яких вважає себе єдино правильним центром всесвіту. Будь-яке виробництво негайно притягує увагу сусідів, які прибігають карати неправильних і надавати переваги правильним.

Я звертаюся до кандидатів в народні депутати по 223 виборчому округу:
- Брицького Руслана Михайловича, Політична партія "УДАР Віталія Кличка";
- Глущенка Артема Ігоровича, Політична партія "Наша Україна";
- Лебедівського Валерія Анатолійовича, самовисування;
- Левченко Юрій Володимирович, ВО "Свобода";
- Луценка Ігора Вікторовича, самовисування;
- Хмари Степан Ілліча, самовисування.
Прошу вас притримати особисті і партійні амбіції, не дозволити їм зашкодити справі розвитку України; для цього провести спільні консультації і до дня Покровів Пресвятої Богородиці скласти кандидатури на користь того з вас, хто користуватиметься набільшою довірою киян та решти кандидатів, уклавши угоду про зобов'язання того, хто лишився, виконувати передвиборчі програми інших кандидатів, і піти у відставку за їхнім рішенням, якщо порушить угоду.
Обіцяю не голосувати за тих з вас, хто від подібних переговорів відмовиться або поведе себе на них недостойно.
Решту самовисуванців по моєму округу я прошу зняти свої кандидатури без жодних вимог.
Представників Партії Регіонів, Радикальної Партії Олега Ляшка, Комуністичної партії України ні про що не прошу.

Виборець 223-го виборчого округу.
---
Шановні френди, якщо знаєте координати названих достійників - чи не могли б мені їх надати?

Вибачте за очевидність сказаного нижче, але чомусь всі говорять про розмір податків, коли насправді...

Розглядемо будь-яку фірму. Фірма має доходи (від продажу товарів і послуг) і витрати (на закупівлю товарів чи сировини, оренду/утримання приміщень, устаткування, зарплати, податки і т.д.). Різниця між доходами і витратами зветься прибутком.

Коли бізнесмен планує бізнес, він очікує отримання від того бізнесу певного прибутку (зауважу, зарплата бізнесмена в якості директора власного підприємства до прибутку не входить). Різні види діяльності дають різні прибутки, і бізнес намагається вкласти гроші у найприбутковіші види діяльності. В результаті утворюється "середня температура по лікарні", яка зветься норма прибутку: той показник прибутку, нижче якого бізнес гроші не вкладає, бо можна вкласти в щось більш вигідне. Нащо вкладати гроші в щось, що дає 5% від вкладеного прибутку на рік (ще раз - вже після сплати податків), якщо можна вкласти в щось інше, що дає 30%?

Прибуток можна обчислювати у відсотках, а можна в роках відшкодування: гроші, вкладені в бізнес, що дає 5% річних прибутку, повернуться за 15 років, а під 30% - за 3 роки.

Ліричний відступ: такий улюблений нашою різнопартійною пропагандою надприбуток є якраз перевищенням прибутку над нормою. Відібрати надприбутки - це вбити економіку: якщо всі прибутки, вищі за поточну норму - наприклад, 20% - відбирати, то поточна норма, яка є певним середнім значенням, впаде і стане, скажімо, 10%. А якщо ми почнемо збирати все, вище 10% - впаде далі, і так доти, доки ніхто прибутку не отримуватиме, а отже, і не матиме стимулу вкладати гроші. Здорова економіка має сама регулювати надприбутки в певній галузі напливом різних бізнесів, які заради утримання в цій галузі будуть знижувати власні надприбутки... доки вони не знизяться до норми.

Ну так от, спитайте в будь-якого успішного українського бізнесмена, який відсоток прибутку він вважає нормальним, в який вкладе гроші (або, що те ж саме - за який час вкладені гроші мають повернутися). Навряд чи ви почуєте 26% (3 роки). Всі скажуть: 1 рік, півтора, півроку... "Та Україна - це золоте дно для бізнесу!" - скажете ви. Але чому ж тоді в нас така дупа? А відповідь дуже проста: ризики. Бізнес намагається якомога швидше прокрутити гроші і знову повернути їх в офшори не через податки (ще раз, вже враховані в прибутку), а через хабарництво і рейдерство. Який зиск від того запланованого прибутку буде, якщо податкова не просто візьме, що зобов’язана, а ще й вимагатиме хабаря в тому самому розмірі за невідкриття справи за вигаданою несплатою, якщо місцевий прокурор зробить пропозицію, від якої неможливо відмовитися, і добре, якщо половину грошей вбережете, якщо вранці, прийшовши до офісу, ви можете зустріти два десятки банди... чоловіків міцної статури із рішенням суду з іншого кінця країни (про який ви вперше чуєте) про те, що ця фірма - вже не ваша?

Ось це і вбиває бізнес в Україні. Навіть якщо до вас особисто ці хлопці не прийдуть - то прийдуть до ваших контрагентів і зірвуть поставки; та й взагалі в цих умовах вигідніше бути кидалою, аніж чесним бізнесменом. Ресторан, який наймає бомжів і студентів і продає відверто неякісну їжу, де завгодно припинить існувати за півроку - але яка різниця бізнесмену, якщо за цей час гроші вже відіб’ються? Якби норма прибутку для ресторанів була 7% (10 років повернення), то й бізнесмени були б зацікавлені в якісному сервісі. Але норма прибутку - єдина для економіки; бізнесу в цілому не важливо, вкладати гроші в сервіс, торгівлю чи виробництво - вкладають туди, де буде прибуток.

Більше того: це вбиває... збір податків в Україні. Бо, зрозуміло, фірма, яка не сплачує податки, отримує більший прибуток, ніж та, яка сплачує. І податки з обов’язку для всіх перетворюються на ризик: якщо фірма існує 10 років, їй значно важче сховатися від податкової, ніж коли 3 місяці.А розмір податків може хіба пояснити, чому в нас високі ціни (якби не ПДВ, були б на 17% нижчі) і маленькі зарплати (якби не ПФ, були б на 36% більші). Але це не критерій виживання бізнесу в цілому.

УП опублікувала документи, згідно з якими мітинги на Майдані 22 заборонили "для охорони президента Литви".
У мене пропозиція: на сайті президента Литви є форма для зворотнього зв’язку англійською. Ще є російською і литовською.

Литовської я не знаю, але сайт діє і англійською і російською, і, гадаю, принаймні розглянути заяву мають. Я накидав приблизний текст, пропоную його трохи підредагувати і закидати сайт цими запитами. 

Англійською:

Dear Ms President!
You are to visit Kyiv on November 22. It is an honour to all Ukrainians to have you as a guest. What is more, the day of your visit is a symbol for all free ukrainians - Freedom day, the anniversary of Orange Revolution of 2004.
However, the current Ukrainian government is using your visit to limit people's rights. More precisely, the Department of the State Guard and the Kyiv City State Administration sued to prohibit any rallies and gatherings on Maidan Nezalezhnosti on November 22, and the court agreed with their argumentation that such rallies could create danger to you.
Dear Ms President! If you agree that such practice of the use of international relations for the suppression of citizens' rights and freedoms is unacceptable in the civilized world, ask Mr Yanukovych if he knows what his subordinates are doing and what he thinks of such actions.

Російською:

Уважаемая г-жа Президент!
Вам предстоит посетить Киев 22 ноября. Это большая честь для всех украинцев - принимать Вас в качестве гостя. Более того, день вашего визита является символом для всех свободных украинцев - День свободы, годовщина Оранжевой революции 2004 года.
Однако нынешняя украинская власть использует Ваш визит для ограничения прав и свобод людей. А именно, Управление государственной охраны и Киевская городская государственная администрация обратились в суд с требованием запретить любые митинги и собрания на Майдане Незалежности 22 ноября, и суд согласился с их аргументацией, что подобные акции могут создать опасность для Вас.
Уважаемая г-жа Президент! Если вы согласны, что подобная практика использования международных отношений для подавления гражданских прав и свобод является неприемлемой в цивилизованном мире, спросите г-на Януковича, в курсе ли он действий своих подчиненных и что он думает о подобных действиях.

Білі лінощі

Почув в розмові, що лінощі - двигун прогресу, і задумався...

Розрізняють два види заздрості - білу і чорну. Біла заздрість - це коли людина думає "ого яке в нього, хочу собі таке саме" - є позитивним відчуттям, від неї очевидна користь - вона змушує людей краще працювати, бути активнішими. Натомість чорна заздрість - "ого яке в нього, хочу відібрати собі" або ще гірше - "то хай і у нього не буде" - є вкрай шкідливою, бо не спонукає до створення чогось нового, а тільки до нищення і руйнування.

Але що цікаво - лінощі також бувають двох типів. Білі лінощі - "не хочу робити так складно, хочу якось простіше" - це ті самі лінощі, що є двигуном поступу, вони корисні. Чорні - "та ну його, і без цього якось буде" - жодним чином не можуть бути корисними, тільки роблять всім гірше. Але чомусь ніхто не говорить, що лінощі бувають різні.

До речі, слово "авось" до чого відноситься?

Ні узурпації!

Я обіцяю не голосувати за антидемократичні партії за умови, що 1 000 інших людей пообіцяють також не голосувати за них.

16 лютого 2010 Верховна Рада України відмінила вибори до місцевих рад на невизначений час. Тим самим нанесено найтяжчий удар демократії в Україні з оголошення Незалежності. 250 "народних" депутатів (перелік: http://gska2.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/... ) спробували відняти в народу право обирати собі владу. Вони не заслуговують на те, щоб представляти народ будь-де. І я не голосуватиму ані на місцевих виборах, ані до Верховної Ради за жодну партію, членом якої буде хоч одна людина із цих 250. Вони не хочуть, щоб їх обирали? Тож не обиратимемо їх!

Приєднатися можна тут:
http://www.uk.pledgebank.com/antidemocracy

Прошу поширювати.
Так часто трапляється, що робиш одне, а виходить зовсім інше. Життя розставляє свої акценти, а іноді і просто ламає тебе через коліно, і що не роби - все одно виходить не так, як хотів. Трапляється.

Зараз відбуваються вибори Президента України. За нинішньою Конституцією Президент є вкрай важливим інститутом держави, і неприпустимо, щоб ця посада була вакантною або займалася нелегітимною особою довгий час. Тому раз на 5 років проводяться вибори, і переможець - навіть якщо він має симпатії менше половини громадян України чи навіть менше половини громадян, що взяли участь у виборах - отримує все.

Ви голосували за переможця? Радійте, він - ваш Президент.

Ви голосували проти всіх? А все одно, переможець - ваш Президент.

Ви не пішли на вибори? Переможець - ваш Президент.

Ви голосували за когось з інших кандидатів? Тим не менш, переможець - ваш Президент.

Ви маєте змогу зробити багато чого. Ваші дії залишаються вашими діями. Але переможець отримує все. В парламентських виборах голоси розподіляються пропорційно між кількома переможцями, і можна казати про те, що чийсь голос комусь дістався. Тут - ваші дії ламають через коліно. Переможець отримує всі голоси - і тих, хто не пішов на вибори, і тих, хто проти всіх, і опонентів. Бо так краще для країни - в її нинішньому стані. Бо хтось має приймати рішення, які, за Конституцією, має приймати Президент.

Так от, до чого я веду. Як ви голосуєте - це питання вашої моралі. Але всі голоси отримує переможець. Якщо ви вважаєте, що переможе кандидат А, то це означає, що всі голоси отримає він. Голоси всіх виборців, чуєте? І тих, що за його опонента - також. І це - питання існування країни. Так що, шановні прихильники перемоги Януковича, припиніть мені голову морочити своїми камланнями "переможе Янукович, голосуйте за Тимошенко". Я бачу різницю між ними, але не можу сказати, від кого буде гірше. Хай ті, хто може сказати, визначають. І хай переможець отримає все - і голоси проти всіх, і голоси опонента. І хай вибір всіх незгідних буде переламаний. Але не розповідайте мені, що мій вибір переламаний якось особливо - ВАШ вибір буде переламаний так само. І ваш голос відійде переможцю, і ви чудово знаєте його прізвище. Інакше не камлали б так голосно.

Dixi.